Про проведення Українського тижня імунізації 2023
Щодня стикаючись із великою кількістю людей на вулицях міст, здоров’я пересічного містянина повсякчас підпадає під небезпеку з боку таких інфекцій, як ГРВІ, грип, кір, краснуха тощо.
Існують різні засоби захисту від неприємної перспективи «підхопити» інфекцію. Одним із них є імунізація, тобто підвищення імунітету людини.
Перед тим, як розглянути питання імунізації, необхідно розібратися – чим, власне, є імунітет, і навіщо його підвищувати.
Імунітет – це основа повноцінної життєдіяльності людини. Імунітет впливає на абсолютно всі сфери – і фізіологічні, і психологічні. Від стану імунної системи часто залежить і емоційний стан людини. Протягом усього життя, кожну хвилину людський організм піддається впливу навколишнього середовища. Завдяки захисним властивостям організму, які зумовлені імунітетом, людина й здатна протистояти цим хвороботворним мікроорганізмам.
Виділяють два види імунітету:
Вроджений імунітет – стійкий, він унаслідується спадково, що пов’язано з біологічними властивостями організму.
Набутий імунітет – це захисні властивості організму, які виробляються протягом усього життя, цей вид імунітету обумовлений накопиченням імунної пам’яті, в основному має специфічну спрямованість.
Набутий активний імунітет виробляється після перенесеного захворювання. Набутий пасивний імунітет виникає внаслідок проведення вакцинації (введення в організм ослаблених збудників захворювання), а також введення сироватки (введення в організм людини готових антитіл). Набутий імунітет може бути довічним (наприклад, віспи, краснухи, кору) та тимчасовим – довгостроковими і короткостроковими (від декількох тижнів до декількох років).
Імунізація — штучно запущений процес, під час якого імунна система людини стає захищеною від хвороби внаслідок створення захисних факторів відторгнення певного антигену після введення імуногену. Коли на імунну систему діють сторонні для макроорганізму молекули, вона відповідає імунною реакцією. Після цього процесу, завдяки імунній пам'яті, імунна система розвиває здатність швидко реагувати на повторну зустріч з введеним до цього агентом. Це головна функція набутого імунітету.
Під час контрольованого введення імуногену, макроорганізм самостійно набуває здатності до самозахисту: цей процес називають активною імунізацією. Залежно від типу антигену, активна імунізація формує високо специфічний тимчасовий різної тривалості чи постійний імунітет. Найважливіші елементи імунітету, які формуються внаслідок імунізації, — T-лімфоцити, B-лімфоцити, а також антитіла, вироблені B-лімфоцитами. Клітини пам'яті B-лімфоцитів та T-лімфоцитів слугують швидкому реагуванню імунної системи на повторну зустріч із антигеном. Пасивна імунізація — це введення сироваток чи імуноглобулінів, що містять готові антитіла. За допомогою пасивної імунізації можна швидко створити тимчасовий імунітет тривалістю 1-6 тижнів.
Імунізацію проводять різними методами, найчастіше — шляхом вакцинації. Вакцини від мікроорганізмів, що спричинюють інфекційні захворювання, здатні підготувати імунітет таким чином, аби допомогти йому боротись зі збудником або запобігти хворобі. Той факт, що мутації можуть слугувати причиною виникнення ракових клітин для продукування білків чи інших, не сторонніх тілу, молекул, є приводом для створення теоретичної основи щодо вакцин проти раку.
Інші речовини також можуть бути використані для імунізації. Наприклад, в експериментальних проти нікотинових вакцинах (NicVAX), а також в експериментах із застосування вакцини проти ожиріння, в яких використовували гормон ґрелін.
Процес імунізації простіший та менш ризикований, аніж безпосереднє перенесення хвороби, навіть у легкій формі. Імунізація важлива як для дітей, так і для дорослих, адже може захистити від багатьох небезпечних захворювань. Імунізація не лише захищає дітей від смертельних хвороб, але й сприяє розвитку дитячої імунної системи[1]. Завдяки широкому застосуванню імунізації деякі інфекційні захворювання були майже повністю знищені в певних регіонах світу. Яскравим прикладом є винищення поліомієліту в США: завдяки організаційним заходам у системі охорони здоров'я та батькам, які дали можливість своїм дітям вчасно пройти вакцинацію, випадки поліомієліту не були зафіксовані на території країни з 1979 року. Проте поліомієліт досі існує в Індії, Пакистані та Афганістані, що є загрозою для здоров'я населення. До групи ризику відносяться: особи, що ніколи не вакцинувалися, особи, що не пройшли повну вакцинацію (не отримали необхідної дози), особи, які подорожують регіонами, де поширений поліомієліт.
До появи вакцин люди могли набувати імунітет проти інфекційних захворювань лише внаслідок перенесення цих хвороб та одужання від них.
Перша методика щеплення (варіоляція) була впроваджена в Європі леді Мері Уортлі-Монтегю, яка приїхала зі своєю інновацією до Великої Британії в 1721 році з Османської імперії, де цей метод вже застосовували. У тому ж році цю методику використав Забдієль Бойлстон у Бостоні. Ця методика застосовувалася на початковому етапі боротьби з натуральною віспою серед людей та полягала в підшкірному введенні здоровій людині матеріалу від хворих, що містив живий вірус. Це завдавало менше шкоди здоров'ю людини, аніж перенесення самої хвороби, хоча нерідко призводило до серйозних проблем.
У 1798 році англійський лікар Едвард Дженнер запровадив значно безпечнішу процедуру щеплення проти натуральної віспи. Він проводив щеплення проти неї, використовуючи вірус коров'ячої віспи. Ця процедура, яку потім офіційно назвали вакцинацією, досить швидко замінила варіоляцію.
До 1880 року термін «вакцинація» використовувався лише для процесу запобігання натуральній віспі, але згодом Луї Пастер розробив методи імунізації проти інших хвороб (курячої холери, сибірки тварин, а також людського сказу), через що термін застосовано і до імунізації проти інших збудників.
Є два види імунізації: активна та пасивна. Вакцинація — це активний вид імунізації.
Активна імунізація може відбуватись природним шляхом: наприклад, коли людина контактує з мікроорганізмами. Імунна система, врешті-решт, створює антитіла, а також використовує інші методи захисту щодо мікроорганізму. Наступного разу реакція імунної системи на той же мікроорганізм має бути більш ефективною; цей механізм спрацьовує з багатьма дитячими інфекціями, якими людина хворіє лише одного разу, після чого стає стійкою до них протягом усього життя.
Штучна активна імунізація полягає в тому, що весь мікроорганізм або його частину вводять в організм людини ще до можливого зараження на певну хворобу природним шляхом. У випадку використання цілих мікроорганізмів, їх попередньо обробляють для зниження патогенності та вірулентності.
Важливість імунізації настільки велика, що американські Centers for Disease Control and Prevention (Центри з контролю та профілактики захворювань США) назвали її однією з «Десяти видатних досягнень охорони здоров'я у XX столітті».
Живі ослаблені вакцини мають знижену патогенність. Їхня ефективність залежить від здатності імунної системи відтворювати та спричиняти реакції, схожі з тими реакціями на інфекційні хвороби, які розвивалися природно. Часто ефективною є одноразова доза вакцини.
До живих ослаблених вакцин належать вакцини проти кору, епідемічного паротиту, краснухи, жовтої гарячки, туберкульозу, бруцельозу, поліомієліту, ротавірусів, грипу тощо.
Пасивною називають імунізацію, за якої завчасно синтезовані елементи імунної системи вводять в організм людини, щоб не було потреби у їх виробленні організмом самостійно. На даний час, антитіла можуть використовуватися для пасивної імунізації. Метод пасивної імунізації дуже швидко спрацьовує, проте, тривалість у часі невелика, а все тому, що антитіла руйнуються, і якщо B-лімфоцити для їх вироблення відсутні, то антитіла зовсім зникають.
Пасивна імунізація відбувається також на фізіологічному рівні, коли антитіла переходять від матері до плоду під час вагітності, аби захистити його перед народженням та протягом короткого періоду після пологів.
Штучну пасивну імунізацію зазвичай проводять за допомогою ін'єкцій. До неї вдаються в разі спалахів певних захворювань або для невідкладного усунення інтоксикації, як, наприклад, у випадку правця. Антитіла можуть спеціально виробляти в організмах тварин (лікування сироваткою), хоча є високий ризик виникнення анафілактичного шоку внаслідок активації імунітету у тварин до такої гетерогенної сироватки. Тому натомість, за наявності, використовують гуманізовані антитіла, вироблені в пробірці культурою клітин. Існує можливість вироблення антитіл і при імунізації людини, такі алогенні імуноглобуліни не створюють проблем непереносимості, на відміну від гетерогенних препаратів.
Розрізняють основні види імунізації: планову (загальну та вибіркову), за епідемічними показаннями та рекомендовані щеплення. Планова загальна імунізація проводиться всьому населенню, яке досягло відповідного віку за відсутності клінічних протипоказань.
Планова вибіркова імунізація проводиться за територіальною (москітна гарячка, кліщовий весняно-літній енцефаліт, туляремія) або професійною (сибірка, бруцельоз, туляремія) ознакою. На неблагополучних територіях вакцинують людей, які мають ризик зараження у зв’язку з характером діяльності (догляд за тваринами – сибірка, бруцельоз, лептоспіроз; мисливство – туляремія, чума) або умовами проживання (сільська місцевість, ендемічний район).
Планування вибіркових щеплень проводиться з урахуванням контингентів, які підлягають імунізації, та конкретної епідемічної й епізоотичної ситуації. Імунізація за епідемічними показаннями проводиться серед певних груп населення або всьому населенню обмеженої території, на якій спостерігається підвищена захворюваність на окрему інфекційну хворобу (дифтерія, поліомієліт тощо), а також терміново з метою запобігання захворювання людей в осередках інфекційних хвороб (кір, дифтерія, поліомієліт) або у осіб, імовірно, інфікованих (правець, сказ).
Імунізація є одним з найуспішніших та ефективніших за вартістю медико-санітарних заходів. Вона дозволяє щорічно запобігати від 2 до 3 мільйонів випадків смерті. Імунізація захищає людей від таких хвороб, як дифтерія, кір, кашлюк, пневмонія, поліомієліт, краснуха та правець, грип, менінгіт і рак (рак шийки матки і печінки).
Сьогодні рутинна (гарантована державою) вакцинація в Україні здійснюється проти десяти хвороб: туберкульозу, дифтерії, правця, коклюшу, поліомієліту, кору, краснухи, епідемічного паротиту, гепатиту В та Hib-інфекції.
Основна мета імунізації проти гепатиту В полягає в тому, щоб попередити вірусне інфікування хронічним гепатитом В (ВГВ) і його важкі наслідки, в тому числі цироз печінки і гепатоклітинний рак.
Рутинна вакцинація всіх дітей раннього віку проти інфекції ВГВ повинна стати невід'ємною частиною національних схем імунізації у всьому світі. Широке охоплення первинної вакцинацією дітей раннього віку має найбільшу протидію хронічній інфекції ВГВ у дітей і повинно бути першочерговим завданням щодо ВГВ.
У національних програмах у залежності від місцевої епідеміологічної ситуації і програмних міркувань можна використовувати різноманітні схеми імунізації проти гепатиту В. Проте в тих країнах, де значна частка інфекції ВГВ набувається перинатально, першу дозу вакцини проти гепатиту В слід вводити невдовзі після того, як дитина народиться (<24 годин).
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 24,7% смертей спровоковані інфекційними захворюваннями. Якщо говорити про дитячу смертність, то такі недуги спричиняють уже 63% смертей. Україна – єдина країна на пострадянському просторі, яка впровадила та зберегла обов’язковість спостереження за дитиною в поствакцинальний період. У цьому аспекті важливі й догляд медика, пильна увага батьків та ретельне дослідження причин, якщо в поствакцинальний період у дитини проявилися якісь незвичайні реакції організму.
Імунізація є невід’ємним правом людини на здорове і повноцінне життя та найефективнішою зброєю у подоланні інфекційних хвороб. Проте, навіть сьогодні більше 22 мільйонів дітей грудного віку не проходять повну вакцинацію, і більше 1,5 мільйонів дітей у віці до п’яти років помирають від хвороб, які можна запобігти за допомогою існуючих вакцин.
Чому необхідно проходити вакцинацію?
Ø імунізація може захистити Вас і Вашу дитину від небезпечних захворювань, а також сприяє зниженню поширення захворювань і запобігає епідемії;
Ø пройти імунізацію набагато легше, ніж лікувати захворювання. Так, вакцини можуть викликати серйозні побічні ефекти, але в дуже рідкісних випадках;
Ø вакцинація також необхідна для прийому на роботу або для поїздок в інші країни. Запитайте у лікаря щодо необхідності вакцинації як мінімум за 6 місяців до від’їзду;
Ø жінці, яка планує завагітніти, необхідно проконсультуватися з лікарем щодо імунізації. Ті, хто проживають з вагітною жінкою, також повинні проконсультуватися з лікарем про доцільність вакцинації.
Вагітні жінки також можуть проходити вакцинацію, виключаючи такі:
- вакцинація проти вітряної віспи;
- вакцинація проти папіломавірусу людини;
- вакцинація проти кору, паротиту, краснухи (КПК);
- вакцинація проти грипу назальним спреєм (FluMist);
- вакцинація проти натуральної віспи.
Зважаючи на досягнення світового співтовариства у ліквідації багатьох інфекційних захворювань з впевненістю можна стверджувати, що майбутнє в боротьбі з інфекційними захворюваннями належить вакцинопрофілактиці.
Краще запобігти захворюванню ніж його лікувати!
